Архів,  Новини,  Пам'яті Б. Є. Патона,  Публікації

(1) Завдання – дослідити витоки дугового електрозварювання і захистити вітчизняний пріоритет (Зі спогадів про Б.Є. Патона)

О.М. Корнієнко, д.і.н., к.т.н., ІЕЗ ім. Є.О. Патона НАНУ (Київ)

40 років тому, в 1981 році, за рішенням ЮНЕСКО, світова громадськість відзначала «100-річчя винаходу електрозварювання М.М. Бенардосом».
6 грудня 1976 року. О 10 годині подзвонила секретар директора Любов Григорівна: «Підходьте на нараду. У записці Бориса Євгеновича вказана Енциклопедія і одне Ваше прізвище. Вам хтось ще потрібен, кого запросити? Обійдетеся? Гаразд».
Піднімаюся на 10 поверх. Любов Григорівна цікавиться, чи довго збираємося радитися. Це вона як диспетчер, завжди намагається дізнатися на який час запрошувати наступних. Відповідаю, що складних питань немає, статті в енциклопедію короткі, думаю зауважень не багато, а оргпитання ми вже вирішили.
Тут варто було б пояснити в чому, власне справа, про що радитися.
Справа в тому, що в 1975 р. вийшла постанова ЦК компартії України «Про видання «Української радянської енциклопедії» (УРЕ). Втім, я про це і не знав. Мене це не стосувалося. Але в енциклопедії я заглядав частенько. І, звичайно я цікавився, хто пише про зварювання. Я знав, що консультантом «Великої радянської енциклопедії» був наш академік К.К. Хрєнов. Правда, спілкувався я з ним по плазмових питаннях. Він з Е.М. Есібяном займався плазмовим різанням, я в відділі Д.А. Дудко – плазмовим зварюванням. Спільними проблемами були стійкість і охолодження сопел, стійкість процесу, концентрація енергії. У мене були і додаткові проблеми, такі як формування ванни, вигорання компонентів сплавів, катодного розпилення. Але вже кілька років у Хрєнова боліли ноги, і на роботу він не ходив.

Рис. 1. Борис Євгенович Патон. Домашня робота *Зі спогадів про Б.Є. Патона в третю зміну, 1976 р.

У вересні 1976 р. Дудко запропонував Борису Євгеновичу призначити мене консультантом редакції «УРЕ». Замість академіка. Обіцяв коли-небудь перевести на ставку старшого наукового співробітника, оскільки мій стаж молодшого наукового досяг тринадцяти років. Втім, ці фрази керівника я сприйняв байдуже, зарплати я ніколи не просив, до періодичних обіцянок я звик. А статті в енциклопедіях були потрібні короткі, правда, з точними формулюваннями і за певним планом. До того ж час не було визначено. Мене хвилювало зварювання алюмінієвих баків.
Я з групою вирушив здавати технологію в Куйбишев на завод «Прогрес», де робили ракети і літаки ОКБ‑1. А звідти, як зазвичай, перелетіли на заводському напівпасажирському вантажному літаку з напідпитку екіпажем – на Байконур. Як годиться, до Жовтневого свята конструктора, виробничники і ми – вчені підписали всі документи. І вже 1 листопада на чолі з керівником команди Б.А. Стеблівським прийшли до Дудко рапортувати. І тут я отримав записку: «Д.А. Дудко, терміново направити О.М. Корнієнко до редакції енциклопедії, до Бажана», підпис Б. Патон.
Головний редактор відомий український поет Микола Бажан поцікавився моїми науковими заняттями, ставленням до енциклопедій, розповів, що консультант повинен визначити компетентних авторів, підготувати і здати статті в термін, брати участь в редагуванні – «знімати питання». У відділі «Техніки та будівництва» я уточнив всі вимоги до статей, пообіцяв, що за пару тижнів видам статті на літери від «А» до «Д».

Ці статті я і поклав в папку директора, в якій він збирав роботу додому (рис. 1). Не зрозуміло, коли Борис Євгенович встиг їх відпрацювати, але на наступний ранок він приніс їх назад. І тепер, перекладаючи листи, коментував: «У технічних статтях все правильно, я тільки пару рядків дописав. Ну, вчених у нас не густо. ЦК з докторів визнає тільки лауреатів і заслужених діячів. А цим допущеним Ви їх біографії показували? Асніс, Волошкевич, Дудко …
– Усі згодні, Борисе Євгеновиче. Правда, Асніс виправив ім’я Аврум на Аркадій.
– Ну навіщо ж Ви так докопуєтеся? Це ж не технічні питання. Нехай живі виправляють, як хочуть. А ось про Бенардоса є велике питання. Чому Ви виправили винахід електрозварювання з 1882 на 1881? Самі підписали.
– Так хто ж за нього підпише, він же пам’ятник, – пожартував я, знаючи, що Борис Євгенович любить жарти. І помилився.
– Справа не жартівлива. Ви читали розпорядження про століття електрозварювання. Я направив по всіх відділах. Американці в «Велдинг Джорнел» відкидають пріоритет Бенардоса, виставили патент француза за 1881 (рис. 2).

Рис. 2. Сторінка статті A.C. Нуньєса з кресленням з патенту О. Мерітана (журнал «Welding Journal», 1976, США)

– Розпорядження не читав, журнал читав. В ОКБ‑1 відстежують іноземні ракетні технології. І зварювальні журнали, копії, приносять прямо головному зварнику. Цей американець з іспанської прізвищем Нуньєс, історик з Музею, знахабнів – взявся спростовувати загальновизнаний пріоритет Бенардоса. Тому я і написав «одна тисяча вісімсот вісімдесят перший». Тим більше, що Нуньєс сам пише про лабораторію Кабата «Електрісьон», де точно в цей час працював наш винахідник. І посилається на статтю Е. Госпітальє, який тоді бачив роботу Бенардоса (рис. 3).
Рис. 3. М.М. Бенардос демонструє дугове електрозварювання в Лабораторії Н.І. Кабата (гравюра в статті про винахід Бенардоса – журнал «La Nature», 1887, Франція) Париж, 1881 р.

Я очікував, що розмова закінчилася і піднявся, що б забрати папку зі статтями. Здогадувався, що Любов Григорівна з моєї подачі вже викликала людей на чергову нараду. Але Борис Євгенович поклав руку на папку.
– Так кого ж вважати першим винахідником, де і коли святкувати сторіччя? Виправили в енциклопедії – це добре. Але американці з подачі Нуньєса влаштують бенкет на весь світ. А нам що робити?
– Потрібно детально розібратися, подумати.
– У розпорядженні я просив прочитати статтю і дати пропозиції. Пройшов місяць, вони до сих пір думають. Деякі чесно відповіли, що не знають. Гуревич написав, що Бенардос – це прізвище шведських королів, тобто переплутав з Бенардотамі. Дзвонив професійним історикам зварювання Хрєнову і Чеканову в Москву. Ті дружно запропонували не звертати уваги на провокацію – як написано в енциклопедіях і в їх книгах, так воно і є. Але що цікаво – вони знають, що Бенардос отримав перший патент в 1885 році, але так і не пояснили, чому самі ж пишуть 1882 рік. А Ви взагалі призначили 1981. Я так розумію, що Ви вирішили підтримати гасло «Росія – батьківщина зварювання». Але наші гасла і нас мало приваблюють, а капіталістам – тим більше наплювати. І справа не в політиці. Капіталісти оцінюють престиж мільйонами доларів. І тому важливо показати у кого витоки сучасного зварювання. Так чому ж 1881 а може краще, взагалі напишете 1880 рік? Тільки хто це визнає?
Рис. 4. Креслення до першого Російського патенту М.М. Бенардоса

– Ні, Борисе Євгеновичу, 1880 рік не проходить, а на 1881 рік мені відомі публікації. А що стосується патентів, це не доказ пріоритету. Я закінчив Інститут патентознавства і знаю, що французькі патенти видавали явочним порядком, без перевірки. А в Росії перевіряли на новизну, та патент коштував величезні гроші. Так, що потрібно встановити всі обставини, все аналізувати. В американській статті інформації не багато, але вже зі схеми патенту Огюста де Мерітана видно те, що по – суті, він запатентував дугову пайку свинцю в камері, в парах. Так залізні конструкції не звариш. Це не справжнє дугове зварювання. Але для законного наукового порівняння потрібно аналізувати повні описи, а ще краще первинні документи, тобто заявки (рис. 4).

З особи Бориса Євгеновича зникла заклопотаність, проглядався азарт. Було зрозуміло, що він прийняв якось рішення,
– Для світового визнання потрібно вивчити всі обставини винаходів, чим займалися Бенардос і інші електротехніки, загальний історичний фон і багато іншого. Написати у всякі журнали науково обґрунтовані статті, саме по – науковому довести, що цей Мерітан не зробив зварювання.

Рис. 5. У 1887 р. німецький електротехнік Р. Рюльман сфото- графував роботу М.М. Бенардоса за зварюванням котла. Гравюра з фотографії розійшлася по багатьом журналам світу і до сих пір використовується для ілюстрації першого способу зварювання

Я кивнув і подумав, що ці заключні слова повинні ставитися до фахових істориків, до того ж Чеканова, в Інституті історії природознавства і техніки, єдиному в СРСР. Я знову простягнув руку до папки.
– Не поспішайте. У нас нарада. Ситуація не проста. На кону пріоритет країни, а ми нічого не вирішили. Втім, дату в Українській енциклопедії ставимо свою, не ту, що записана у Великій Радянській, Ми відповідаємо разом, я адже, член редколегії. А за науково обґрунтовані докази – Ви особисто.
Ось тепер – то я зрозумів, що для мене ситуація ускладнилася. І почав благати: «Потрібно попрацювати в архівах, бібліотеках. Потрібен історик, а я закінчив сім класів, зарубіжну історію не вчив, та й СРСР – ще при живому Сталіні. А потім все перевернули. Так що краще мати справу з технікою, з матеріальними об’єктами».

Але Борис Євгенович зберігав азарт: «Я з Вами згоден. В тому сенсі, що історія це, як би культурно висловитися, одним словом флюгер, служниця правителям, іноді і натовпі. На моїй пам’яті вона змінювалася кілька разів. Дрібнобуржуазний націоналізм, патріотизм, культ особистості, волюнтаризм. Так, якби просто гасла, а то ж навішували ярлики. Удари по людям. До дурості. Наприклад, один із засновників нашої академії перший Вчений секретар Агатангел Кримський – нащадок ханів Гіреїв звинувачений в українському націоналізмі. Але у Вас дев’ятнадцяте століття, основа досліджень – реальна техніка. Не так небезпечно. Та й демократії зараз побільше. В крайньому випадку, якщо що, валіть на мене. Не вперше. Відіб’ємо. Подумайте, які фахівці Вам потрібні. Створюємо спеціальну групу, краще навіть лабораторію. Потрібно мати свої кадри. Складіть проект захисту нашого пріоритету, – закінчив Борис Євгенович, подаючи папку.
Через тиждень я передав директору «План дослідження і організації робіт з увічнення життя і діяльності М.М. Бенардоса» і кадровий список. На наступний день Борис Євгенович повернув проект з резолюцією: «Д.А. Дудко. Потрібна наукова лабораторія історико – ретроспективного аналізу. Прошу підготувати необхідні накази. З хорошими ставками.».

Журнал “Сварщик” №3, 2021
Продовження в наступних номерах

Залишити відповідь