Архів,  Пам'яті Б. Є. Патона,  Публікації

(2) Р. Рюльман, Б.Є. Патон і яйце Колумба – за пріоритет М.М. Бенардоса (Продовження)

О.М. Корнієнко, д.і.н., к.т.н., ІЕЗ ім. Є.О. Патона НАНУ (Київ)
Академік АН УРСР Данило Андрійович Дудко був моїм шефом – керівником в аспірантурі і після її закінчення я працював в його Відділі нових фізико-технічних методів зварювання. А в 1966 р. у відділі № 91 ОКТБ була сформована лабораторія плазмового зварювання, і мене призначили керувати впровадженням цієї технології. Під від. № 91 переховувався відділ зварювання в ракетобудуванні, який очолював Б.А. Стебловський.
Дудко за характером був оптимістом, майже ніколи не лаявся, не засмучувався. Борис Євгенович доручав йому вести складні переговори з замовниками. Він займався роботою Дослідного конструкторсько-технологічного бюро, Дослідного заводу зварювального обладнання, Експериментального виробництва і залагоджував суперечки між відділами та службами всього інститутського комплексу.
Отримавши мою записку з резолюцією Патона, Дудко був явно незадоволений: «Що за план по Бенардосу? Поки я був відсутній, Ви тут щось накрутили. Про розпорядження ми вже і забули. Якийсь американець щось написав з історії. Якщо потрібно відповідати, дискутувати, так це справа професійних істориків. Хренов – біограф Бенардоса. По-моєму, він відповів Борису Євгеновичу і проблему закрили. Хренов – академік, а крім нього в Москві, в спеціальному Інституті історії науки працює доктор наук Чеканов, біограф Патона (це про Інститут історії природознавства і техніки, тепер ІІЕТ ім. С.І. Вавілова РАН). А ви хто! Навіщо влізли? Ви займалися історією? Правда, пам’ятаю, як в Пермі Ви привели в сум’яття делегатів конференції по ювілею Славянова. Завідувачі кафедр, зварювальники з усієї країни слухають екскурсовода, а Ви докопуєтеся, як працює автомат Славянова. Звідки їм знати. У яке становище Ви поставили вчених.
Що ви мовчите?
Шеф знав, що я не маю звички викручуватися. У науці для оцінки експериментів та іншої роботи потрібна правдива інформація. Я почав пояснювати ситуацію: «Ви знаєте мій поганий характер. Так вже виходить, що я обов’язково влізу, якщо щось не так. І часто – зовсім недоречно, на шкоду собі. Ось і тоді. Ви мене вибачте, будь ласка, але я хочу нагадати, що у Славянова було автоматичне зварювання. Микола Гаврилович розробив напівавтомат з комбінованою подачею електрода. Електрод-стрижень подавався зі швидкістю плавлення до тих пір, поки не вичерпається хід соленоїда, а потім потрібно підкручувати і натягувати пружину. Та й голівка не переміщалася. Висіла над ванною. Більш того, Славянов говорив, що ручне дугове зварювання плавким електродом неможливо. Так що, ручне зварювання не має ніякого відношення до його винаходу».
– Гаразд, справа минула. Пам’ятаю, що тоді Ви виправдалися тим, що знали цей апарат з дитинства, коли кожен вихідний бігали в Політехнічний музей. Повернемося в сьогодення. З якого дива Ви причепилися до директора, до президента? Що, у нього без Бенардоса інших справ немає? Чому Ви спантеличили Бориса Євгеновича, а рикошетом і мене?
– Що стосується Бенардоса, так мені за державу обидно. Якийсь Нуньєс, хоча і з Музею технологій знаменитого Смітсонівського інституту, втрутився в нашу історію. А до директора я не чіплявся, скоріше навпаки. І зовсім рикошетом. Пам’ятаєте, Ви зіпхнули на мене консультацію Української Радянської енциклопедії.
– Добре пам’ятаю. Пам’ятаю тому, що Бернадський страшно образився, коли дізнався, що його тезаурус-словник забракували і що замість академіка консультантом я запропонував Вас, а не його.
– Я підготував статті для перших томів енциклопедії. Пам’ятаєте, Ви ж, як і інші видатні, візували свою біографію. Віддав Борису Євгеновичу, як члену редколегії. Все схвалив. Але одне дрібне зауваження – в статті «Бенардос» я поставив справжню дату винаходу зварювання. Не ту, що у Великій Радянській енциклопедії, як у Хренова – «1882», а нову – «1881». А реакція директора була несподівана. Для мене ця ситуація така ж несподівана, як і для Вас.
– А докази?
– У мене є список винаходів Бенардоса, написаний їм самим, там ця дата. Відомі кілька публікацій. У тій же Франції, Німеччини, Англії – там теж дата – 1881 рік.
– Ну добре. Давайте розрулювати Ваші пропозиції. Потрібно відповісти Борису Євгеновичу. Перший пункт – аналіз винаходів, наукове документальне обґрунтування пріоритету, публікації. Ви виконуєте самі. У вільний від роботи час. Ніхто Вам не потрібен. Ви у нас серед експертів по заявкам на винаходи. Методика відома. Збирайте, аналізуйте: новизна, істотні ознаки, здійсненність, значимість. Не мені Вас вчити. Замовимо з Франції заявки на патенти Бенардоса і інших. Якщо потрібно, підключимо наших патентознавців. Далі – публікація в наукових журналах на Заході. Відмінна ідея, хоча мало ймовірно, що ви їх переконаєте. І з якого дива вони будуть друкувати спростування американської статті.

Рис. 1. Запрошення на урочисте засідання, присвячене «50-річчя винаходу М.М. Бенардосом дугового зварювання», Москва, 1936 р.

А що ще Ви запропонували Борису Євгеновичу? Виставка, а краще музей. Так у нас музею немає навіть в інституті і в академії. І якщо пам’ятаєте – немає і Славянову в Пермі. Поставити пам’ятні знаки та меморіальні дошки. Поштові марки, кінофільм, плакати, преса. Всі ці гуманітарні, пропагандистські питання у веденні вченого секретаря. Якраз компенсуємо роботу, що відібрали по енциклопедії. Урочисті засідання, конференції – це науково-технічне бюро, робота Бійцева. Підготуйте таку коротку записку Борису Євгеновичу. Я переговорю з Севой. Нехай підключається. Напевно, ніхто його так не напружував. Нажили ворога. А ще докторську готуєте. О, як раз згадав про дисертації. Ідіть в перший відділ, там надіслав свою роботу відомий Вам головний зварювальник. Попрошу і Стебловського. Подивіться, що там потрібно доробляти.
Перший відділ – це підрозділ інституту для роботи з секретними матеріалами. У кімнаті для спеціальної роботи мені видали дві папки. В одній був машинописний рукопис дисертації, в іншій – зшиті і пронумеровані першоджерела: секретні постанови, журнали експериментів і сторінки різних документів на англійській мові. Рукопис я відклав для детального вивчення. Першоджерела я не збирався вивчати, побіжно переглядав і раптом побачив знайоме прізвище. Звіти під назвою «NASA Technical Memorandum TM-82404 і TM-82532» були підписані: A.C. Nunes, NASA’s Marshall Space Flight Center, Huntsville, Ala.
Рис. 2. Обкладинка французького журналу з публікацією про винахід Бенардоса в 1881 р.

Дивний збіг – документи містили опис технології плазмового зварювання алюмінієвих баків Space Shuttle. Так ось які папери були у замовника, коли він намагався довести, що моя технологія не годиться, не така, як у американців! Виявляється мені протиставляли технологію Нуньєса! Просто якась мара. То жодного, то відразу два Нуньєса. А може бути один і той же порушник спокою. Тільки стаття A.C. Nunes була подана від знаменитого Museum of History and Technology. Нуньєса ракетника я переміг – свою технологію впровадив, захистив дисертацію. А тепер потрібно поборотися і з цим. І особливо цікаво, якщо це один і той же. Хоча незрозуміло, як таке може бути – де музей і де НАСА. Цікаво б і тут розібратися.
Інтернету – вікіпедії тоді не було. У бібліотеці, в американській енциклопедії я знайшов статтю про Smithsonian institution. Виявилося, що в його складі є кілька великих музеїв, в т. ч. Музей космонавтики. Ймовірно, фахівці НАСА підробляють там консультантами.
Про появу в секретних документах ще одного Нуньєса, я розповів Дудко. Шеф був наполегливим вченим, і якщо перед ним поставало цікаве завдання, він захоплювався пошуком рішення. Дізнавшись, хто персонально заважав нам впроваджуватися в ракетобудування, Данило Андрійович переглянув ставлення до завдання Патона і загорівся ідеєю поборотися і з цим. Він вирішив разом з пропозиціями щодо увічнення подати директору записку з коротким аналізом того, що опубліковано про Бенардоса ще у вісімдесяті роки 19-го століття, тобто відразу після винаходу. Відразу дати інформацію для прийняття рішень. На підготовку – тиждень. Інші роботи – відкласти.
Борис Євгенович на нашу записку зреагував миттєво. Любов Григорівна подзвонила вже наступного ранку: «Не затримуйтеся. Тема – Бенардос. У списку Походня, Бернадський, Чвертко. Бійцев, Троїцький». Такий склад означав те, що плани у Патона могли бути навіть ширше, ніж я пропонував. Академік Ігор Костянтинович Походня, був ні тільки керівником відділу № 10, а й Вченим секретарем відділення – по суті знаряддям головного калібру, людиною, яка розпоряджається фінансами. Анатолій Іванович Чвертко – директор Дослідного конструкторсько-технологічного бюро керував майже двома тисячами конструкторів, технологів і виробничників. Всеволод Іванович Троїцький керував відділом науково-технічної інформації, найбільшим ОНТІ в АН УРСР, створив чудовий демонстраційний зал, організовував експозиції інституту на виставках.
Рис. 3. Обкладинка австрійського журналу з публікацією про винахід Бенардоса в 1881 р.

Коли ми увійшли і розселися за столом нарад, Борис Євгенович у робочого столу метрах в десяти від нас щось пояснював по телефону. Не знаю як Походня і Троїцький, але Чвертко точно не знав в чому справа і тихенько запитав у Дудко: «Що за проблема під кодовою назвою: «Бенардос»? Чи не родич він генералу Бенардосу, портрет якого є в Ермітажі, в залі Героїв Вітчизняної війни 1812 року? Схоже, ми як на нараді в Філях, перед битвою».
Тут варто пояснити, що в Москві, в вестибюлі академічного готелю висіла копія картини А.Д. Кившенка «Військова рада у Філях в 1812 році» – у сільській хаті М.І. Кутузов з генералами вирішували питання про долю Москви. Так як всі ми багато днів проводили в Москві, картину цю знали в деталях.
Борис Євгенович підійшов і посміхаючись звернувся до засмученого Чвертка: «Анатолію Івановичу, мені звичайно до Кутузова далеко. Правда, академіків і директорів можна вважати генералами. Під час війни, коли Сталіну донесли, що військові не досить чемно відносяться до цивільних, він постановив присвоїти генеральські звання вченим, конструкторам, директорам. Євген Оскарович відмовився – його і так поважали. А ось Хренов був генерал-директором тяги. А битва нам належить серйозна і для нас незвична – захист пріоритету у винаходу дугового зварювання».
З цього початку наради я дізнався, що у директора не просто хороший слух, а здатність говорити з кимось на одну тему і слухати, розуміти інші, сторонні розмови.
Борис Євгенович зразу підкреслив значення справи: «Керівники відділів не відповіли на запитання за пріоритет електрозварювання. Я не отримав ніякої пропозиції, окрім: «не звертати на це уваги». Мов би це не наша справа. Усе давно минуло. Участь країни у створенні техніки, особливо той галузі, яка вирішує нагальні потреби людства, є предметом гордості. Вже з кінця минулого століття електричне, та й газове зварювання, привернуло увагу винахідників, підприємців і почало застосовуватися у новіших складних галузях. І наша країна не пасла задніх. Але це треба кожного разу доводити. Зі Славяновим ніби то справ не виникало. Навпаки, Євген Оскарович взяв його винахід за основу для доказів нашого пріоритету у зварюванні під флюсом. Я про книгу «О первенстве советской науки и техники в области сварки под флюсом». А у 1954 р. ми провели конференцію до його ювілею. На жаль, на конференцію у 1968 р. в Перм я не поїхав, але наша делегація була». – Він глянув на Дудко. Той стверджено кивнув: «Я привітав від Вас учасників конференції, зробив доповідь».
Тут слід зазначити, що в 1949 р. Є.О. Патон показав роль ідей М.Г. Славянова і спадкоємність створення нових видів дугового зварювання саме вітчизняними вченими і винахідниками. Ще в кількох статтях Євген Оскарович коротко, але аргументовано обґрунтував недоліки обладнання і технологій автоматичного дугового зварювання в США, навів приклади запозичення вітчизняних розробок зарубіжними фірмами.
Що стосується Бенардоса, то про нього писали багато в кінці 19-го століття. А в революцію сліди загубилися. Сучасник винахідника історик науки А.К. Тімірязєв в 1920 р. в “Очерках по истории физики в России” відзначав, що: «Технические изобретения и достижения Бенардоса подробно описаны в литературе, однако никаких данных биографического характера про Бенардоса, кроме того, что он был дворянином, найти не удалось». В 1920-х рр. уряд СРСР посилає фахівців за кордон освоювати нову техніку. Молодий інженер-електрик К.К. Хренов стажується в Німеччині, де широко застосовувався спосіб Бенардоса. Повернувшись, Хренов бере участь в організації зварювального виробництва, відкритті кафедри зварювання Московського вищого технічного училища (МВТУ), написанні навчальних посібників тощо. Питання про місце й автора створення електрозварювання не виникали. Тому що секретами дугового зварювання з росіянами поділилися німці, то й мабуть створено воно у Німеччині. Історичне невідання було порушено наприкінці 1935 р., до лабораторії зварювання МВТУ з’явився син М.М. Бенардоса і виклав креслення, газети, журнали, фотографії, рукописи, з яких раптом стало ясно, що Бенардос – це російський винахідник. Негайно, у найближчому номері часопису «Автогенная сварка» вийшла стаття К.К. Хренова «Николай Николаевич Бенардос – изобретатель дуговой электросварки». Стаття була опублікована під рубрикою «50-летие изобретения дуговой электросварки в Росии», і тим самим наголошувалася дата винаходу – 1885 рік! Із цим можна було б погодитися, оскільки Бенардос подав заявку на привілей Росії (патент) 6 липня 1885 р. Але, у тій же статті відзначалося, що «Першу велику акумуляторну батарею винайденої ним системи він установлює в Іспанії, у Барселоні в 1882 р. Вочевидь, при монтажі акумуляторних батарей він винаходить свій спосіб зварювання вугільною дугою».
У статті не було майже ніякої інформації про життя винахідника. А фраза «М.М. Бенардос – людина іншої соціальної епохи, чужий нам по класу і вихованню, що володів в той же час глибоким розумом …» могла стати фатальною для дітей Бенардоса – тих, хто записав себе в міщанський стан. Син винахідника більше не з’являвся. Але так як продовження статті про життя Бенардоса не було, а Росія завдяки йому виявилася «Батьківщиною електрозварювання», посипалася маса публікацій з домислами, вказувалися різні дати подій. Найбільш суперечливі «відомості» стосувалися життя в 1870– 1880-і рр., тобто саме того часу, коли М.М. Бенардос створював новий вид з’єднання.
Але у родині винахідника серед документів є його рукописний перелік, в якому в числі винаходів за 1881 р. під номером 46 записано: «Париж, електричне паяння металів – електрогефест».
Борис Євгенович продовжив вводити в курс проблем учасників наради: «Тут Корнієнко дав список статей, в яких пишуть, що Електрогефест, тобто дугове зварювання, Бенардос винайшов, точніше, демонстрував і застосував в 1881 р. Німецькі, англійські, французькі, американські, російські – все 1887–1990 рр. Список містить 10 статей 1887 р.: Депп (Німеччина), «Пайка за допомогою електрики», Міхаеліс (Німеччина), «Обробка металів за допомогою електричного струму», Ривс (США), «Зварювання за допомогою електрики» і «Досліди зварювання металів електрикою за способом Бенардоса». Цікаво, цей американець читав ці статті? Корнієнко виписав кілька фраз. «Електричне зварювання є простим, зручним і практичним способом, гідним численних і корисних видів застосування електричного струму, і ми повинні привітати пана Бенардоса, який одним поворотом руки зумів перетворити лабораторію в цілу галузь промисловості, яка має велике значення як в сьогоденні, так і в майбутньому». Ще: «Бажаю пану Бенардосу мати багатьох послідовників, що можуть ще більше вдосконалити обробку металів електричним шляхом, так як його винахід – перший, здійснений в техніці, встигло показати, наскільки універсальні і прості роботи електрикою».
Але найцікавіше в статті німецького електротехніка Рюльмана з Хемніцкого університету в Німеччині. Він в 1887 р. сфотографував Бенардоса за зварюванням котла. Я її вже бачив, а ось витяг з його статті корисно послухати всім. Він пише: «У чому полягає відмінність рішення Бенардоса від досліджень його попередників і чому вдалося досягти успіхів тільки тоді, коли дослідники пішли по шляху, їм вказаною? Новим є та обставина, що при методі Бенардоса оброблюваний метал сам є електродом, і між виробом і вугіллям виникає дуга, яка служить безпосередньо для проведення процесу. Надзвичайно важливим є та обставина, що виріб утворює негативний полюс, а вугілля позитивний. Сильні відновні реакції, які виникають на негативному полюсі, перешкоджають окисленню металу. Що ця обставина дійсно надзвичайно важливо, можна дізнатися, якщо поміняти полюси. При цьому у виробі прогорають отвори, і утворилася маса продуктів окислення, які оточує дугу щільним шаром, внаслідок чого стає майже неможливим спостерігати за процесом і регулювати його. Найбільш складно на практиці регулювати, наприклад, силу струму, а отже, довжину, перетин і температуру дуги. Наявність сильного джерела електрики недостатньо для того, щоб забезпечити успішне завершення процесу. В управлінні температурою дуги полягає майстерність винахідника.
Бенардос свідомо використовував особливості процесів в дузі і на електродах при зворотній полярності. Іони вуглецю, які переносяться від вугільного електрода в сторону ванни, значно зменшували окислення елементів, що входять в сталь. Довга дуга і її широкий факел грали, крім іншого, роль захисної атмосфери. Бенардос розробив і спеціальні засоби захисту дуги, запропонувавши вдувати в зону зварювання горючі гази, покривати кромки піском і флюсами для пайки. Для стабілізації дуги він застосував магнітні поля, створювані електромагнітами. Для підвищення міцності зварні з’єднання проковувати».
Я звернув увагу, що дехто з присутніх якось без особливої уваги слухають директора, сидять з абстрактними поглядами. Ймовірно, це помітив і Борис Євгенович. І як досвідчений оратор, злегка підвищив голос і пожартував: «Далі не буду читати. І так зрозуміло, що Бенардос розібрався в процесі раніше нас. Я жартую. Нам є ще що вивчати. Але найцікавіше – це початок статті Рюльмана. Дуже цікавий початок, послухайте: «Коли я вперше відвідав завод Бенардоса в Петербурзі і побачив, як там працюють людей, я мимоволі згадав розповідь про яйце Колумба. Що електрична дуга має надзвичайно високу температуру багатьом з нас було відомо ще в школі … Уже давно Сіменс, Уолнер і Коулес повідомили світу про свої пристосування для наплавлення. Багатьом приходила в голову думка робити досліди по електропаянню із застосуванням дуги, проте нікому не вдавалося розробити спосіб, який мав би практичне значення…».
Ось тепер все дивилися на Бориса Євгеновича, чекаючи пояснень про яйце Колумба. Він сказав: «Причту про яйце Колумба добре б нагадувати всім тим, хто претендує на новизну або принижує пріоритети. Я чув про яйце давно. Правда, в зв’язку з Петром Першим, про його здібності приймати несподівано прості рішення. Але Рюльман про інше». Борис Євгенович подивився на мене: «Ви розібралися?».
Я розповів те, про що колись читав: «Придворні, що заздрили відкривачеві Америки, говорили, що вони теж могли б попливти через океан і відкрити нову землю. На одному з банкетів адмірал запропонував поставити куряче яйце на гострий кінець. Але скільки не намагалися вони це зробити, нічого не виходило. Тоді Колумб злегка вдарив яйце об стіл, шкаралупа зламалася і яйце залишилося стояти на зім’ятому кінці. На вигуки: «Ми теж так могли б», Колумб відповів: «Тепер, після мене ви можете».
Борис Євгенович доповнив: «Все правильно. Я знаю, що в Іспанії, взагалі поставили пам’ятник яйцю Колумба. Але причта відноситься не тільки до минулого. У нас і в інституті, і в усій академії зроблено досить багато піонерних винаходів. Їх потрібно виділяти, захищати пріоритет і рекламувати».
Рис. 4. Колумбово яйце в Сан-Антоніо-Абад, Івіса, Іспанія

І тоді, і в подальшому, коли я зайнявся дослідженням історії зварювання, Борис Євгенович не раз розповідав про те, як оцінював винаходи і винахідників. Свій погляд на це питання він висловив в інтерв’ю кореспонденту газети «Сегодня»: «Цінність технологій різниться, вони мають різне значення у загальній системі техніки. Візьмемо, приміром, технологію виготовлення пакетів для молока. Потрібна вона? Безперечно. Важлива? Безсумнівно. Але навіть якщо такої і не існувало б, або була б вона не настільки вдалою, як зараз, дуже серйозного впливу на наше життя це не робило б. Інша справа, наприклад, технологія полімеризації, яка лежить в основі отримання практично всіх сучасних синтетичних матеріалів. Рівень її досконалості визначає науково-технічний прогрес практично всіх галузей народного господарства. Подібні технології завдяки тому, що в них закладена ідея, що відрізняється і глибиною, і широтою, народжують нові технології, які надають, у свою чергу, важливий вплив на цілі галузі виробництва. Винахідництво – це творча робота. Не просто виділити найвдаліші роботи. Але, як і належить в техніці, є об’єктивні критерії, за якими світова громадськість оцінює науково-технічні досягнення, а за великим рахунком – і внесок в цивілізацію, окремих винахідників, колективи і держави. Перш за все, як і потрібно від винаходу, таким критерієм є рішення технічної проблеми, що забезпечує новий позитивний ефект при реалізації. Це одне з формальних вимог, необхідних для отримання охоронного документа на інтелектуальну власність – патенту, а в СРСР таким документом було авторське свідоцтво. Причому в більшості країн реєструються тільки технічні рішення, що володіють світової новизною. І якщо фірми, компанії, підприємці бачать значну вигоду від використання винаходів, вони повинні купити ліцензію. Зрозуміло, що кожним визнаним таким чином винаходом слід пишатися, причому не тільки окремим творцям чи колективам, а й країні в цілому».
Борис Євгенович запропонував доповісти на засіданні Національного комітету Міжнародного інституту зварювання про роботи по захисту пріоритету і увічнення діяльності Бенардоса. Запропонувати брати участь у всіх заходах.
А учасникам наради доручив зайнятися: В.М. Бернадському – гуманітарними проблемами; В.І Троїцькому – виставкою в демонстраційному залі інституту і експозицією в Фастові; А.І. Чвертку – виділити в групу Корнієнка досвідченого конструктора для реконструкції по патентах Бенардоса кілька держателів і апаратів; Ф.Х. Бійцеву – продумати організацію конференцій; О.М. Корнієнку – продовжити дослідження діяльності Бенардоса, записати в таблицю аналіз основних публікацій, відзначити розбіжності. Особливе важливе завдання отримав І.К. Походня – знайти способи фінансування цих робіт.

Журнал “Сварщик” №4, 2021
Продовження в наступних номерах

Залишити відповідь